У нескінченній кількості світів
Існують міріади, безлічі зірок.
І розум лю́дський завжди хотів
До таємниць космічних зробити крок.
Чому на сході сонце сходить,
Сіда за обрій в інший бік?
Чому завжди зима приходить
На зміну літу з віку в вік?
І чому місяць — нічне світило —
На зміну сонцю вночі спішить?
І чому людство завжди хотіло
Зробити ближче пізнання мить?
До себе привертав завжди увагу
Сузір’їв чорний небосхил.
І проявляючи відвагу,
Тяжіло людство до цих світил.
Стікає час. Чумацьким шляхом
Ніхто не знає звідкіля,
Сховавши нас під своїм синім дахом,
Блукає крихітка Земля.
І блискавично думка промайнула:
Лиш подолавши неба височінь,
У вир світів моя душа гайнула
І полетіла в далечінь.
Минають дні, минають роки,
Під плином часу змінюється світ.
І поступові людські кроки
Зміняє до зірок політ.
Покинувши колиску в зоряній безодні,
Зробило людство важливий крок.
І хай не завтра, але сьогодні
Своїх дістанеться зірок.
13 жовтня 1998 р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=771937
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 18.01.2018
автор: Скрипник Олександр