ПОДОРОЖ ДО ВСЕСВІТУ
ВУДІ ПОЛ ҐРЕЙ
КАЗОЧКА
ЧАСТИНА ШОСТА. СТРИБОК У ТЕМНУ ПЛЯМУ
-«Настусенько, рибочко ти моя! А куди ти бажаєш тепер відправитись?» -запитую у той час, коли наша машина на усіх парах мчить по космосу.
-«Хочу у темну пляму. Ну, ти знаєш, що це та частина космосу, про яку учені «зеленого поняття не мають». –у черговий раз дивує мене онученька.
-«Невже тобі мало пригод на Сонці? Відверто кажучи, у мене тоді, як кажуть:»душа в пятки ушла», що по нашому означає, що від страху моя «душа заховалася у п’ятах» - відповідаю, згадуючи небезпечну подорож.
-«А ось мені, так зовсім не було страшно, ні скільки.» - ще й кінчик мізи-нця мені показує.
-«Я й не думав, що ти у мене така смілива. Ну, що ж, я міняю курс, негай-но. Усе ж у нас все ще залишається час його змінити. Раджу добре подума-ти.» -наполегливо пропоную.
-«Дідусю! Я була про тебе кращої думки. Невже ти такий боягуз? Не сподівалася від тебе такого.» - глузує з мене маленька.
-«Ну, що ж. Я тебе попередив» - невпевнено продовжую.
-«Увага! Наша машина наближається до першої плями. На жаль немає жодної інформації що вас там може очікувати. Одягнете скафандри-трансформери, котрі будуть, на ходу, пристосовуватись до зміни обставин. Будьте обережні! Бережіть себе!» - з турботою про нас повідомляє моя помічниця Оксана, на цей раз у прямому ефірі з Землі.
Ми одягаємо скафандри-саламандри, котрі що миті змінюють свій колір і форму. Раптом, за ілюмінаторомвмить пропадає не те що світло, тьмяний блиск зірок. Ми попадаємо у повну пітьму. Наша чудо машина автоматич-но зупиняє мотори. За обшивкою корабля – повна пітьма. Раптом, яскраве електричне світло освітлює усе навкруги, і, здавалось, нізвідки з’являються декілька космічних кораблів, котрі беруть нас у щільне кіль-це.
-«Увага! Усім на борту корабля-порушника нашої частини космосу про-симо приготуватись до виходу. У разі будь яких ворожих дій ваш кора-бель буде негайно знищено. Усю наявну на кораблі зброю скласти біля ви-ходу!» - не знаю куди на цей раз заховалася моя душа, але «запахло» спра-вжньою халепою.
Люк корабля відкривається, і, ми з піднятими руками виходимо.
-«А для чого ви підняли руки? Це що, якийсь ворожий знак?» - насторо-жено запитує циліндроголовий гуманоїд. З переляку я й не звернув увагу на те, що з нами розмовляють нашою рідною мовою. Дуже дивно!
-«Ні, що ви. На Землі, це означає, що ми повністю віддаємо себе у руки переможців.» - невпевнено опускаючись на невідому планету. Як не дивно, але не відчувається стану невагомості.
-«Де ваша зброя? Ви що її заховали?» - починаю пояснювати…
-«Послухайте, шпновні гуманоїди. Ми цілком мирні, дідусь і його онуч-ка. Ми просто хотіли дізнатись, що ж насправді представляють собою тем-ні плями, так як учен світу…» - ?
-«Поняття зеленого про них не мають. Ну, і, добре, що не мають. Ну, чо-му, ви раптом вдерлися на нашу територію. Ми ж жодного разу з часу створення вашої земної цивілізації не робили жодних спроб вмішатись у ваше життя» - продовжує, вочевидь, модератор переговорів.
-«Та ми,.. –моя онучка у черговий раз мене перебиває.
-«У нас, дійсно, мирні наміри. Ми хочемо, просто, ознайомитись з вашою цивілізацією, планетами, стилем життя, запозичити ваш досвід…» - по ді-ловому продовжує Настуся, допоки її у черговий раз не перебивають.
-«Ми цього, у жодному разі, не допустимо. Повертайтесь на свою жахли-ву планету, і, живіть як знаєте. Ми недопустимо, щоб ваш негативний дос-від ведення війн, численні, небезпечні захворювання, нищення екологічно-го стану вашої планети, і, усе інше негативне перекинулось на нашу цивілі-зацію. Тому пропонуємо негайно покинути нашу планету. Ми вам гаранту-ємо життя, у разі, якщо ви пообіцяєте нікому, ні при яких обставинах не розповідати про нашу з вами зустріч - ми знайдемо вас, повірте, якщо ви таку спробу, усе ж зробите.» - закінчив він.
Ми мовчки піднімаємось на борт, і, включивши мотори щодуху віддаля-ємось від цивілізації, про яку, ми так нічого і не дізнались.
-«Дідусю, вибач мене, будь ласка. Мені слід було усе таки прислухатись до твоїх попереджень.» - опустивши голову продовжує Настуся.
-«Я радий, Настусенько, що ця пригода щасливо завершилась. Ти знаєш, не знаю як ти, а я щось трохи втомився від нашої подорожі і зовсім не про-ти повернутися на Землю. Чи у тебе інші плани, або пропозиції?» - запи-тую.
-« На цей раз я з тобою цілком погоджуюсь. Можемо повертитись на на-ше матінку Землю.» - остаточно завершує Онученька.
-«Ось і гаразд. Займаємо свої місця. Пристібаємо паски безпеки» - продо-вжую.
-«Увага! Приготуйтесь до повернення на Землю.» - завершує Оксана.
Того вечора мит вже були вдома, і, на кухні попивали з Настусенькою запашний чай. Недарма кажуть:» Як би не було добре у подорожі –найкраще усе ж дома» продовжую.
-«Дідусю! Ти знову усе …» ?
Ну, що, любі хлопчики й дівчатка. На цьому наша захоплююча подорож до Всесвіту завершується. Сподіваюсь, вона вам сподобалась. А я уже по-чинаю підготовку до наступної подорожі. Куди? Покищо – це велика та-ємниця, але дуже надіюсь, що не розчарую вас. До побачення, любі. Соло-дких, вам, снів!
- II -
06:30 – 07:45 16/01/2018/ Івано-Франківськ
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=771597
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 16.01.2018
автор: Woody Paul Grey