Тебе я не кохаю… і кохаю!
Минуле і майбутнє водночас…
Забуду, потім знову пригадаю,
Надія й недовіра поміж нас.
А Ти щоразу іншим ставиш лайки,
Свою самотність ними розбавляєш.
Тобі сказати хочу без утайки –
Немов прив’яла квітка виглядаєш.
Критичний брак живильної вологи –
Душі Твоїй тепла не вистачає.
В очах відбиток смутку і тривоги –
Коли вже хтось нарешті покохає?
Твою я не порушив заборону –
Не ставлю лайки, не пишу листи…
Були Твої світлини як ікони…
Міняла надто часто образ Ти…
Невдалий неприродній макіяж
Мене чомусь від Тебе відштовхнув.
Розплився ідеал немов міраж –
Я ніби пелену з очей змахнув.
Тоді прийшла спокуса-ностальгія –
Накрив туман осіннього кохання.
Та вітер як приніс, так і розвіяв…
Помада на губах… Розчарування…
Сьогодні лиш з’явилося натхнення,
Яке я радо в риму загортаю.
Прийми душі моєї одкровення –
Тебе я не кохаю… і кохаю!
© S.Nemo
15.01.2018
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=771546
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 15.01.2018
автор: Finist