Ні, зовсім не про польський фільм писатиму я ці слова.
В маленькому селі у горах
сім’я священика жила.
Завжди відкриті двері дому,
завжди відкритою душа,
Священство й медицина,
попри втому - людського світла два крила.
Чи світлий ти, чи темний наче ніч?
Добрий душею, заблукалий у пітьмі?
Допомогти тобі – звичайна річ,
Якщо приїхав ти в журбі …
Хороша Віденська освіта,
Чудовий лікар і отець,
Щоб людям всім допомагати,
Черпав тепла людських сердець …
В саду могили, щоб не здатись
обрали хлопці Небеса.
Священика ще не чіпали
за ті знахарські чудеса …
Коли постала Україна,
Отець спочив.
Радів цим змінам …
Не було дочки ані сина,
Та світлим світиться стежина …
Чи хтось хотів, щоб щось навчив?
Було про це заговорив ...
Та нерозумна в нас людина,
Вже час минув. Пізня година …
*[i]священика-лікаря звали о. Василь[/i]
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=771365
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 14.01.2018
автор: Дружня рука