До чого важко зустрічати милу
Коли для усмішки і сил уже нема
Кермо життя іще тримаю понад силу
Для чого стелиш білим, снігом білим,
Моя непрохана зима?
Ти подивись: хіба тобі не видно
Їй так невесело до мене в дім іти
Мені самому оці немощі огидні,
Нащо нав’язуєш душі старечі злидні,
Невже не можеш одійти?
Зима лише зітхнула на горищі
Мовляв: що хоч, те й говори!
Приймай непрохану, небажану, дружище,
І годі тобі в небо рватись вище,
Якщо дочапав до пори!
А мила таки стала на порозі
Вся пахне свіжістю, Снігуронька моя!
Крізь сітку зморшок на обличчі квітнуть рози
Поцілувалася з морозом по дорозі
І навіть так ревную я.
Чому з морозом першим? Не зі мною…
Як хочеш – так і розумій, чувак!
У нього теж чуприна з сивиною
І теж хотів пройтися з молодою,
Та і в цілунку інший смак!
13.01.2018
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=771169
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 13.01.2018
автор: dovgiy