ВАСИЛЬ СИМОНЕНКО

Ну,  чому  пішов  ти  в  двадцять  вісім,
В  час,  як  твої    гідність  і  талант  
Вміло  поєднались  у    замісі,  
Щоб  родилось  слово  –  діамант?

Правди  прагнув  над  усе,    не  слави,
Україну,  наче  цвіт,  любив.  
Вірний  син  її  ти  з-під  Полтави,
Той,  хто  ген  прароду  не  згубив.

Ну,  чому  ламають  кращим  вісі,
Замість  цвіт  живить,  його  скубуть?
Ти  прожив  всього  лиш  двадцять  вісім,  
Та  твоєму  слову  вічність  буть!


адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=771120
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 13.01.2018
автор: Крилата (Любов Пікас)