Скажений вітер крає долю…
Лише пустоти серед гір.
Чарівна квітка вкрала волю
В Богів, в Богів.
Тендітна ніжність. Буревій.
Чи може це співіснувати?
Вона – неначе сувенір.
Я можна холод той здолати?
Вона росте в снігах. І лине
До сонця, неба, білих хмар,
Їм посміхається чарівно –
Це в неї дар. Самотній дар!
…НЕМА НІКОГО…
Кружляє білий сніг – останній рейс.
Хто дав тобі красу безмежну,
О, дивна квітка едельвейс?!
І хто знайде до тебе стежку?
Ти підкорила висоту!
Мабуть, тебе леліяв янгол,
Оберігав… Як можна скелю ту
Тобі?! Тобі звоювати!.....
Як едельвейс я лину до вершин,
Проходячи жорстокі перешкоди.
Я вірю – в мене досить сил,
Щоб внести щастя до природи.
Я наче квітка та!
Всім серцем ласку відчуваю.
Нехай панує доброта,
А стіну холоду в серцях – зламаю…
Чи розтоплю її, клянусь!
Я труднощів вже не боюсь!
2007 р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=77108
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 02.06.2008
автор: Free_Lynx