До долу, лелітками п’яними,
Нараз осиплеться печаль...
Я лікувалася оманами...
Але мені себе не жаль.
До долу – сльози ледве всміхнені,
І я – розтану - мокрий сніг...
Що відбувається з привітними?
Хто їхні туги розуміти міг?
Моя печаль зійде, осиплеться,
І на весь світ не закричить.
Що не спинити – те відбудеться,
А непочуте – не навчить.
Минає час... хвилини губляться...
В лелітках небо голубе –
Душа пришиє – не загубишся.
Моя печаль, люблю тебе.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=771047
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 13.01.2018
автор: Яна Бім