Жила - була на ставочку одна дуже вередлива жабка.
І все їй не так, не слухала ні маму, ні татка. Майже завжди жабки всі разом, а ця така непосидюча, їй все та скрізь хочеться
побачити та розізнати.
Поряд з ставом росли верболози, до самої водички діставали, від вітру вітами колихали і часто жабку попереджали, шепотіли,
- Будь обережна, бо тут часто між очеретом та зіллям полюють чорногузи. Хоч вони на вид красиві і такі привітні та дуже люблять їсти жабок, тож не запливай далеко від батьків, щоб не було біди.
Жабка ж все, плеск та плеск, животиком по водичці, пливе, а потім на берег, тішиться, літечко, тепленько. Чому б не повеселитися? Та й далі попливти подивитися, подумала вона, дуже хочеться знати, що там?
Потихеньку, щоб ніхто не помітив, лапками туди. сюди, попливла далеченько, до високого обриву. Тут водичка така чиста, чиста, що при самому дні видно маленькі водорості. Від несподіванки рот відкрила, помітила….На дні, серед великих камінців, копошилося декілька раків.
Ой, як цікаво, зраділа жабка, ніхто цього не бачив тільки я! Оглянула все навкруги, нікого не видно , розвернулася і швидко попливла назад.
Ой, чому це так яскраво світить сонце? Прямо в очі! Майже нічого не бачу, кліпаючи очима обурювалася про себе жабка. Так, напевно заховаюся, он там і швидко попливла до чагарника.
Тут же поруч з чагарником росло невеличке зілля і килимом розстелилася ряска. Та нічого, я прорвуся, подумала жабка і плила далі до красивих водяних лілій.
Ой, та, що це ? Зачепилася лапкою вже тягне вліво, а потім вправо, ні ! Ще більше обмоталася не тільки ряскою, ще й водоростями.
Вже не звертаючи ні на що уваги, злякалася. Де й хитрість поділася, згадала, що верболози попереджали про чорногузів, почала кричати, звати на допомогу,
-Ой, спасіть! Спасіть! Спасіть мене! Застрягла в водоростях я. Агов ! Хто є?! Не маю сили зовсім я!
-Ой, напевно я загралася, чому не послухала маму й татка, нащо далеко запливла? - сварила себе жабка.
- Ото біда! Така краса, ці водорості і ряска, а для мене пастка.
Тут, неподалік у воді дрімав чорногуз, стояв на одній ніжці. Та й почув ті плаксиві слова і швидко хлюп та хлюп по водичці. Поспішив,
-О напевно є обід, точно, чую голос жабки.
Раптом зачепився за щось, похитнувся мов в каруселі і вже носом у воду шубовсть! Крилами бив по воді, вона краплями розліталася на всі боки, ледь - ледь ногу витягнув..
Побачила жабка здалеку чорногуза, з переляку де й сила взялася, крутнулася неначе дзиґа, вискочила, з пастки.
Поспішала, швидко плила, плила, навіть не оглядалася. Побачила, що вона далеченько від чагарника, на мить зупинилася, озирнулася на всі боки і весело закричала,
- Гей тільки й бачили мене! Помітили, сама з пасткою справилася! Ага! Не піймав чорногуз мене! Ага!
Та її, ніхто не чув, бо вона, з переляку, захрипла.
Дуже задоволена, радісно плила додому. А по дорозі все ж вирішила, краще про це, нікому не розповідати, бо знала, що, як дізнаються батьки, будуть дуже сваритися. І подумала, ні більше такого робити не треба, якщо хочу жити, треба бути обережною.
****
Добре, дітки, що так, закінчилася казка, щоб не було біди, слухайтеся завжди маму і татка.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=770710
Рубрика: Казки, дитячі вірші
дата надходження 11.01.2018
автор: Ніна Незламна