Зійшла на небі зоря - сестриця.
Зоря - сестриця, як молодиця.
Червону хустку на плечі клала.
Поясом тканим стан обв'язала.
Прибрала лави. Стіл застелила.
Місяця - пана в гості просила.
Прийди, мій пане, як вечір стане.
Як квітка - свічка в вікні зів'яне.
Свята Різдвяні будем стрічати,
Мед - вино пити, колядувати.
Не прийду, зоре, бо в світі горе.
В людей по хатах порожні столи.
Протяг крізь вікна, спалені стіни
І вдови плачуть на домовини.
Сяйвом холодним до сходу лину.
Богу молюся за Україну.
Бо стала воля ген серед поля,
А край дороги дівча - тополя.
Схололо серце. Голосу Роду
Уже не чує. Май нагороду!
За кров пролиту, слізьми обмиту,
Червоним сонцем душу зігріту.
Нема спокою, зоре - сестриця.
В окопах хлопцям вночі не спиться.
Я їм посвічу у темні ночі,
Щоб пригадали кохані очі.
Зійшла на небі зоря - сестриця.
Зоря - сестриця, бідна вдовиця.
В'язала хустку. Сльози тремтіли.
Десь край дороги хрести чорніли.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=770607
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 10.01.2018
автор: Поцілована Сонцем