Зійшла на небі зоря - сестриця

Зійшла  на  небі  зоря  -  сестриця.
Зоря  -  сестриця,  як  молодиця.
Червону  хустку  на  плечі  клала.
Поясом  тканим  стан  обв'язала.
Прибрала  лави.  Стіл  застелила.
Місяця  -  пана  в  гості  просила.
Прийди,  мій  пане,  як  вечір  стане.
Як  квітка  -  свічка  в  вікні  зів'яне.
Свята  Різдвяні  будем  стрічати,
Мед  -  вино  пити,  колядувати.
Не  прийду,  зоре,  бо  в  світі  горе.
В  людей  по  хатах  порожні  столи.
Протяг  крізь  вікна,  спалені  стіни
І  вдови  плачуть  на  домовини.
Сяйвом  холодним  до  сходу  лину.
Богу  молюся  за  Україну.
Бо  стала  воля  ген  серед  поля,
А  край  дороги  дівча  -  тополя.
Схололо  серце.  Голосу  Роду
Уже  не  чує.  Май  нагороду!
За  кров  пролиту,  слізьми  обмиту,
Червоним  сонцем  душу  зігріту.
Нема  спокою,  зоре  -  сестриця.
В  окопах  хлопцям  вночі  не  спиться.
Я  їм  посвічу  у  темні  ночі,
Щоб  пригадали  кохані  очі.
Зійшла  на  небі  зоря  -  сестриця.
Зоря  -  сестриця,  бідна  вдовиця.
В'язала  хустку.  Сльози  тремтіли.
Десь  край  дороги  хрести  чорніли.

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=770607
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 10.01.2018
автор: Поцілована Сонцем