В океані людських почуттів
Загубився малесенький острів.
Був причалом життя кораблів –
До емоцій з’являлися в гості.
Тут Любов та Ненависть жили,
Лінь та Сором, Бажання багатства,
Заздрість й Гонор – сусіди Хули,
Тут і Щастя ходило між братства.
Сповістило їм небо вердикт:
Для життя – Ви не надто важливі:
У пучину солону води
Забуття Вас і землю цю прийме.
Рятувалися всі хто як міг:
Кілька суден в порту дрейфувало –
Хтось просився, хтось падав до ніг,
Та й щуряче нутро рятувало.
Лиш Любов до останніх секунд
Залишалась – прощалась із домом,
Та зірвався нізвідки тайфун –
Затопило весь острів раптово.
Пропливали важкі кораблі,
Поспішали в далеку дорогу.
Ось Гординя – просила її
Порятунку Любов.
– Ти убога!
Забрудниш мені палубу й трюм,
Власним виглядом всіх налякаєш,
Візьмуть друзі за тебе на глум –
Все спокійно – якщо не кохаєш!
Ось і Щастя зібралося в путь –
На Любов не звертає уваги.
Лінь й Байдужість вітрила несуть –
В них свої у житті переваги.
Вже по груди Любов у воді –
Ось Багатства бажання - надія!
- У потребі я стану тобі:
Той багатий, любити хто вміє!!!
- Та невже? Обізвалась Жага,
Що з Багатством ділила дорогу, –
І яка в тебе проба? Вага?
Не сміши ні людей, а ні Бога!!!
Безнадія накрила гірка –
Захлиналась Любов у знемозі,
Та чиясь дуже сильна рука
Потягнула крізь болі і сльози.
Непритомну на човен Любов
Хтось поклав і доправив до суші –
Той, хто вірить в основу основ,
Той, що в світі цім – самий тямущий.
Почуття повернув до життя –
Знав і бачив жевріння ознаки.
Сивочолий пішов в майбуття,
Не спинився на мить для подяки.
Запитала Любов у Знання:
- Хто, скажіть, мій здійснив порятунок,
Хто не глянув на вигляд, вбрання,
Вів сердечним ударам рахунок?
- Він живе не залежно від нас,
Бачить цінностей справжніх обличчя.
Носить ймення хранитель цей Час:
Мить буття – в ньому ми. Сам же –
Вічність!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=770561
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 10.01.2018
автор: Серафима Пант