А ми зустрілись
у день осінній
У друзів наших
під час весілля.
Тебе узято
почесним свідком.
А я не знала,
і хто ти, й звідки.
Але хіба це
було важливо,
Коли у серці
вогонь і злива,
І коли очі
зорею світять,
Коли ти той, що
один у світі?
Лице і постать
твої відразу
Рідними стали
й хоча ні разу
Тебе не бачила
я і не знала
Виходить, справжню
любов пізнала?..
Молюсь тобі я,
пам’ятна осінь,
За те, що стрітись
нам довелося,
Що серце будять
твої лиш очі,
Й снитися будуть
мені щоночі.
З вогнем надії
тепер жить мушу,
Хай він і гріє,
і пестить душу.
Із ним зникає
безлика сірість,
А замість неї
приходить зрілість,
Бо справжня цінність –
життя в любові.
Я жити хочу
цим знову й знову!
О незабутнє
осіннє листя,
Це при тобі ми
тоді клялися,
І хоч ці клятви
вітри терзали,
Та щастя наше
не замерзало.
Хай оберегом
стане гарячим.
Наше кохання,
тобі я вдячна!..
25.12.2013.
Ганна Верес (Демиденко).
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=770454
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 09.01.2018
автор: Ганна Верес