Чомусь завжди невчасно настрій маю я до коляди.
То надто скоро, то запізно … приєднуюся до святкової ходи.
В автобусі чи на роботі то про себе заспіваю,
То вголос, коли сам по вулиці блукаю.
Такі прості й важливі ці слова,
Якими кожен рік люди добро в собі вітають …
Колись було. Обценьками неначе
З ефіру виривалась коляда,
А чобіт по платівках скаче -
В серцях і в головах біда …
Тепер біда у іншому.
Такий пан голосистий!
На церкву гроші як з ялинки голочки.
А зазирнути усередину. Душа йоржиста
То не душа уже. Суцільні дірочки …
А той, що без грошей. То годі й поховати …
І місце дороге, ще й шкода відспівати.
У чергу до Петра на дорогих авто?
Так ще й Святого можна налякати.
І не побачиш добре, бо тут темне скло ...
Святий крізь скло то зазирає,
І посохом між душ все світле вибирає ...
Один вдає, що він багаж,
Петро багаж весь викидає ...
Старенький Запорожець під'їжджає,
І ти туди ж? - Святий питає.
О, ні, шановний, ти не знаєш,
Як все життя його збираєш,
Змоги покинути не маєш ...
Хтось обіцяє вілли і рахунки,
Хтось митницю проходить, як завжди,
Переживає, щоб пакунки
Усі без втрат у невідоме пронести ...
Шоу талантів? Інше свято.
Зими як не було. Різдва багато …
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=770068
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 07.01.2018
автор: Дружня рука