Якби могла я бачити крізь час,
Якби я знала, що з нами буде далі.
Невже б терпіла стільки я образ,
Невже б жила, ніби в опалі.
Наче ворожка заглядаю в твої очі.
Шукаю там своєї долі.
А в них так темно, як вночі,
А в них так порожньо! До болю.
Все віддала тобі я без жалю.
І думала, що це взаємно.
О, Боже! Чому тебе я так люблю?!
Та ти стоїш чужий, далекий.
Немов тобі це неприємно.
Я розгубилася, нічого вже не розумію.
То відштовхнеш, то приголубиш.
Ти думаєш без тебе не зумію?
Коханий, сам себе ти дуриш.
Усе минає, любий, і це згодом мине.
Душа моя, розбурхана вітрами,
Втишиться. Спокій прийде.
Загояться сердечні рани.
Так, боляче мені, але переживу.
І не спіткнусь, і не впаду, і не стривожусь.
Бо дарувати я тобі свою весну
Більше не хочу і не можу!
А.Г 2015р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=769668
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 04.01.2018
автор: Анитка Галицька