Волочить чоловіка пес-теля,
Господаря свого, аж пил сідає.
Кота помітив, бач, здаля,
Та у людини тормозу немає.
Сахаються від нього малюки
І оглядаються прохожі люди.
Здавалось, мало бути навпаки,
Та чоловічок невеликий,
В порівнянні, буде.
Залізні м’язи перекочуються в лапах
І шерсть лиснить — міцний який!
А чоловік — мілкий і сухоребрий,
Мабуть, собака м’ясо їсть,
А він гризе кістки.
Як сумно. Рід людський змалів.
Тут не сміятися — кричати треба,
Бо пса вознесено до рангу короля,
А чоловічок — звичайнісінька амеба.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=769629
Рубрика:
дата надходження 04.01.2018
автор: Лариса Чорноус