Моє его сьогодні мовчало.
І бажала душа відпочинку.
Тільки серце німотою кричало,
Не зупиняючись ні на хвилинку.
Вкрились мізки якоюсь туманністю.
І байдужість бере в полон тіло.
Все змішалося, грішне з праведністю.
Десь глибоко шкребло і скніло.
Виривалося з надр незримо-цнотливе.
Підіймало до горла підступне нутро.
Невиразне сумління якесь мерехтливе,
З потаємних куточків в мені проросло.
Це сумління, кусочок натури,
Що міняє свій спокій на рух.
В шахівниці життя ми - фігури.
А насправді - проржавлений брухт.
У просторах думок це - сюжет,
Ідентичний словесним малюнкам.
А в реалії в шафі скелет,
Непідвладний життєвим стосункам.
Не бажаю пітьми у думках.
І неволі від власних кайданів.
Прославляю любов у віршах,
Та порочу хапуг і тиранів.
Забери мене Боже кудись,
Від пекельної пастки лаштунків.
Чи умінням своїм поділись
Десь зникати з чужих розрахунків...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=769161
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 01.01.2018
автор: Ukraine55