Блукаю парком. Снігу вже немає
Це як так сталось? Перше січня …
Якась звеснянена зима
На чари вже потратила півдня …
Може пройтись оцим майже весняним містом,
Втішаючись зеленою травою, теплим вітром …
Над міру, як для обідньої пори, порожнім світом.
Забиті магазини свіжим хлібом …
Привіт, – вітається з тобою хтось раптово.
Я впізнаю цей тихий грудний голос …
Це ти? Навколо стало все казково.
Я скучив так по цьому комусь …
А навкруги не стало вже нікого.
Планета створена для двох.
За мить, мабуть, не буде цього всього,
Продовжиться невчасної весни переполох …
Ми звикли розбігатися надовго.
Що нам до швидкоплинності життя?!
А що як у весни забракне тепла свого?
Зима повернеться невчасно з забуття …
Граф Час за кавою з маркізою Зимою
Сьогодні засиділись допізна.
В цей час десь у далекому кафе
Самотня і сумна, одна
В фортепіанних клавішах уся
Віконте́са Весна …
Цей час проводив він зазвичай з нею,
Але у Часу в серці лиш одна …
Сидить він з білою красунею своєю.
Куди йому до світу і невчасного тепла …
Хіба тепло невчасним може бути?
Воно потрібне завжди й будь-кому?
Вже й сум Весни нам вдалося відчути …
А що як Час просидить так і зиму, і весну?
А може, дорога маркізо,
В часи безглуздя і безвізу,
Поставимо не крапку, а велику кому,
Приходитимемо ввечері після усіх турбот
Разом до свого додому …
Запалимо свічки,
Наллємо каву,
Весну запросимо раз в рік на цю забаву,
Закриємо всі часові дірки …
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=769153
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 01.01.2018
автор: Дружня рука