Вже падає останній лист календаря.
Сплелося все - прийдешнє і минуле
В листочках, що ми вже перегорнули.
Однак, сьогодняшня вечірняя зоря
Не тільки цифру у часописі міняє –
Вона у "вчора" наче двері зачиняє.
Рік, знову, втік як дим із димаря!!!
Втік ну то й що? Їх утекло немало.
Хіба ж нам плинність часу заважала
Бувать щасливими й коханими бувать?
Одначе, Перше Січня карбувало
Завжди, потребу двері відкривать
Свята́м, застіллю, ба́лам, карнавалам!
Рік що пішов, був так як і завжди,
На все, на все від Господа багатим –
Були, і радощі і трошечки біди.
Як добре, що тепер його вінчає свято!
Залишу в нім розлуки і прощання,
Образи і даремні сподівання.
І трохи сумно посміхнусь - «Іди…»
Ми й цю сторінку вже перегорне́м.
З собою візьмем тільки долі подарунки -
Міцні обійми й ніжні поцілунки.
І у цю ніч, дай бог, усі збагнем
Те, що сховали повсякденності лаштунки –
Любов життя запалює вогнем,
Якого ми ніяк не оминем -
Без нього душам не буває порятунку!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=769007
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 31.12.2017
автор: Сергій Прокопенко