Сніговик, що на коліно опустився

Засмучена,
Майже  навпіл  розламана
Блукала  ти  зимовим  містом  …
Тут  в  цьому  парку  так  порожньо.
Всіх  налякало  вітру  свистом,    
Може  ще  падолистом  …
Здається,  що  з  останнього  проміння
Ти  не  збереш  таких  потрібних  всім  букетів.
Вкидаєш  прямо  в  сніг  для  подруги  весни  насіння.
Якби  могла,  то  розкидала  б  по  паркету  …
Тут  раптом  сніговик  в  куточку  парку
Перед  тобою  на  коліно  опустився.
І  так  галантно  запросив  тебе  до  танцю,
Що  не  змогла  відмовою  йому  ти  відповісти  …
Ти  ж  сніговик.
Де  взяв  ти  це  яскраве  серце,
Що  простягаєш  у  своїй  долоні.
Звалилось  з  голови  твоє  відерце,
Такі  звичайні  і  людські  у  тебе  скроні  …
Ну  як  могла  з  тобою  не  затанцювати,
Звідки  у  снігу  того  почуття  взялося  так  багато,
І  як  вдається  так  тобі  кружляти?
Ти  ж  сніговик.  А  птах  не  зможе  так  як  ти  літати  …

До  ранку  весь  цей  сніг  уже  розтанув.  
Стоїш  у  парку  знову  ти  зовсім  одна  …
Ти  обіцяв,  що  завтра  поруч  станеш,
Але  в  прогнозі  снігу  жодного  нема  …

А  ти  чомусь  запосміхалась.
Щось  там  заховано  в  руках?
Від  нього  тобі  в  душу  теплота  прокралась.
Від  того  снігу,  що  його  ...  уже  нема.

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=768870
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 30.12.2017
автор: Дружня рука