/ Комент-відгук на твір [b]ОЛЕКСИ УДАЙКА[/b]
"ПОКОХАВ БЛОНДИНКУ (балада-фантазія)
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=768415
Висловлюю подяку автору ! /
[youtube]https://youtu.be/ByO3XBCQwmY[/youtube]
[b]ОЛЕКСА УДАЙКО
ПОКОХАВ БЛОНДИНКУ[/b]
(балада-фантазія)
Тут трохи реальності
(зима ж така) і видумки:
марці, мавки, вітровії тощо...
Але
вже
як
є.
Покохав блондинку…
«Вітре-вітровію,
розстібни доху їй,
я ж бо сам не вмію.
Розпусти бретельки – десь там милі перса…»
А блондинка гарна. Видно, що із перцем!
Чарівну блондинку торкати не смію,
то ж прошу я слізно вітру-вітровія:
«Демонструй мені ти всі принади тіла,
Розпитай у неї, що б вона хотіла!
Та погладь їй сукню, розчеши їй коси,
Ще узнай в блондинки, що під сподом носить.
Я десь у прихожій… приховав пакунок,
там для молодої – цінний подарунок…
Ще спитай кохану, чим зігріти душу,
знати щоб допевне, що казати мушу.
Натякни, як зм’якне, чи запросить в хату,
щоб в зимову хугу переночувати…»
Все зробив, як треба, вітер-вітровій мій –
правду про блондинку з міха свого вимів:
«Краля молода ще… дуж-же вже красива,
має все при со́бі… ще й велику силу.
Зустрічі з коханим пестує в надії,
та тебе, козаче, ледве чи зігріє –
в неї довгі ноги і холодні перса,
а під кружевами – скаменіле серце».
Оповивши зиму, вітер втік у весни,
щоб вертіти з сонця літу перевесла.
«Певно, ще не час нам в хугу взимку пхатись,
З чічками із льоду не пора кохатись!»
…так подумав марець* й повернув додому,
щоб не отемняти серця молодого.
Сніг усохне в лісі – не до запита́ння –
З мавкою-весною на рушник він стане!
27.12.2017
________
*Березіль, березень./i>
***
[b]ВАЛЕНТИНА МАЛАЯ
ЧИ ПРАВДА ТО,А ЧИ ФАНТАЗІЯ...[/b]
Чи правда то,а чи фантазія???? та
З вітром ось яка оказія......
Обманув той вітер козака ,поганець!
Бо не міг дівчину віднайти посланець…
Політавши довго,по усій планеті
Він її побачив десь у інтернеті…
Й вітер забоявся кралю молодую,
Покрутився поруч ,просто,-одесную…
Краля ж-бо та-сильна і в руках ще й дужа
І до справжніх хлопів зовсім не байдужа…
Лише говорив він з нею наодинці,
Й зрозумів,що …краля-з мудрих українців…
Випещена степом, миром ,добротою,
Викохана долею,кроплена росою,
Стан її –красивий,має довгі ноги,
І медові перса,-вітер впав в тривогу…
Зустрічі з коханим пестує в надії
Знає,як зустріне,то його зігріє…
Та не зміг вітрисько ближче підступитись
Бо прийшлось посланцю з охоронцем битись…
Кралю-українку хтось охороняє,
Хто ж то такий дужий- вітер й сам не знає.
Зрозумів лише він,що і сам влюбився,
Поки з охоронцем у двобої бився…
[b]Оповивши зиму, вітер втік у весни,
щоб вертіти з сонця літу перевесла.[/b]
Щоб лишити кралю для себе самого-
Обманув вітрище того молодого…:
[b]«Краля молода ще… дуж-же вже красива,
має все при со́бі… ще й велику силу.
Зустрічі з коханим пестує в надії,
та тебе, козаче, ледве чи зігріє –
в неї довгі ноги і холодні перса,
а під кружевами – скаменіле серце».
Певно, ще не час тобі в хугу взимку пхатись,
З чічками із льоду не вздумай кохатись!»[/b]
Засмутився хлопець та плека надію,
Що та українка - його зрозуміє.
Вирішив ,що сам він до неї поїде..
Де ж вона подінеться,та й за нього…піде…
Чим же ця історія й справді закінчилась?
Може вона просто дівчині наснилась?....
28.12.2017р.
[youtube]https://youtu.be/cv-d2f4iFhg[/youtube]
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=768444
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 28.12.2017
автор: Валентина Мала