Я давно живу одна,
в мене милого нема.
Він давно вже в небесах,
на безмежних парусах...
Прийде час й я відійду,
в небеса теж полечу,
чи зустріну його там,
невідомо усім нам...
Так буває у житті,
що розходяться путі,-
у двох люблячих сердець,
хоч життя це й не кінець...
Бо ж є діти і онуки,
ходять ноги, роблять руки,
в голові ще є мізки,-
жити можна все-таки...
Є ще й праведні діла,
щоб країна ожила,
гожа щоб прийшла весна
і закінчилась війна...
Скільки б нам не було років,
не стихають наші кроки,
ходим ми туди-сюди,
не чекаємо біди...
Хоч вже й сил ми мало маєм,
нові справи починаєм,
і працюєм, і співаєм,
і кінця війни чекаєм...
В кого як уже виходить,-
хтось самотній, одинокий,
хтось сім"ю ще гарну має,
й ніхто віри не втрачає...
Там де Віра-там життя,
реальності відчуття,
і Надія, і Любов,-
це основа всіх основ...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=768354
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 27.12.2017
автор: геометрія