І вічний бій, нам спокій тільки сниться, –
писав колись відомий всім поет.
Початок цей для оди знадобиться б,
але боюсь, що вийде все ж памфлет.
Одна фіндюрка, розпустивши пір’я,
казала якось – нудять чоловік,
одноманітність: дім, сім’я, ганчір’я…
Стомилась коротати так свій вік.
Що захисник і добувач, то ясно,
машина, дача, кошти – все його.
Що вдячна чоловіку вона красно,
та мало їй уже всього того.
Що їх, красунь, потрібно дивувати,
війну вести за серце всякий раз,
чарівністю своєю покоряти…
Кормити ж і поїти – водночас.
Такі завжди бажають рибку з’їсти
і разом з тим на тепле місце сісти…
Але скажу відверто, – Ні хріна,
підтіпанки, то не моя війна!
27.12.2017
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=768335
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 27.12.2017
автор: Олександр Мачула