Мудрість віку свого я відчув,
Як чола доторкнувся рукою.
Жовтень листям пожовклим війнув,
Моя юність лишилась з весною.
У країні не рідних вітрів
В сьогоденні стою одиноко.
Хотів щастя зустріти… Чи стрів?..
Чи злетів до вершин так високо?..
Я іду по землі, по росі,
По краплинах збираю натхнення.
Кожен вік у своїй є красі,
Наймудріше в житті сьогодення.
Що було, те було, не верну,
А що буде, хай буде – то вітер.
Я із осені зроблю весну,
Любов – із п’яти пишеться літер.
Напишу її в серці своїм,
Хай горить вона полум’ям ватри.
І роздам цей вогонь геть усім
Теплоти і любові хто вартий.
Знов рукою торкнувся чола,
Ось три борозни мудрого віку,
Потічки із життя джерела
Справжньому личать лиш чоловіку.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=768272
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 27.12.2017
автор: Східний