Найважче писати – коли не приходить муза,
Коли є бажання сказати, а слів нема.
Як ски́дає сніг із себе запашна весна,
Так хочеться скинути тонну важкого грузу.
Найважче писати, коли вже нема тебе.
Тебе вже немає, але стало легше жити.
Нічого не сходить на думку дурного вжити,
Бажання лише зберегти у собі себе.
Найважче творити, коли – ти єдиний стимул,
А так про природу писала б, і про людей,
Міняла би ритм. Амфібрахій – і на хорей.
Кохання минає, звичайно, за часом плину.
Найважче заснути, не думаючи про нас,
В період безсоння кроїти серця із фетру.
Відкласти усе і вдягти потепліше светра,
Кімната моя холодніє – зима якраз.
Найважче без тебе прокинутись у тривозі,
Ходити по лезу заточеного ножа.
Я тільки збагнула, що я вже давно чужа,
Давно вже не ти на під’їзду моїм порозі.
Найважче без тебе провести добу в думках;
Награлась з вогнем, і щемлять мої кволі руки.
До біса мені із тобою дурна розлука,
Бо ти засинаєш лише у моїх руках.
Найважче – писати повтори, мовляв, рефрен.
В усіх тавтологіях все ж себе зберігати,
Хоч ти вже не поруч. Не біля моєї хати,
У пам’яті я залишаюсь твоя Ірен.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=768111
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 26.12.2017
автор: Ірина Морська