Лежала троянда на білім снігу...
Серце розбите морозом скувало
Берегла пелюстка застиглу сльозу
Як іній на сонці вона вигравала.
А до життя ж мала сильну жагу
Серед квітів, як панна пишалась.
Чекала і долю щасливу таку ж
Красою своєю всім око втішала.
Не відчувала троянда біди…
Кольором щастя душа її грала.
Сьогодні із нею ідуть до мети...
В собі таємницю кохання тримала.
Ось зустріч бажана, і радості мить,
Серце закохане б’ється нестримно…
В чеканні від щастя і квітка тремтить,
Бо зараз почує «люблю» неодмінно.
Та погляд холодний, як лід на воді
Зупинив юнака на півслові
«Я іншого маю…. Від мене іди,
Більше не має до тебе любові»…
З рук падає квітка червона, як кров
На сріблястім снігу багряніє…
Холоне в пелюстках гаряча любов
І колір її поволі тьмяніє..
Не відчула від холоду болю і ран
Мрія жадана її не здійснилась…
Грає десь сумно сонату орган
Для серця того, що від зради розбилось.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=768012
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 25.12.2017
автор: Любов Таборовець