Вже не писати я не можу,
Хоч я селюк, а не вельможа.
Вірші веселі і сумні,
Вони ідуть самі мені.
Буває так, що серед ночі,
Приходять сни мені пророчі.
І виникає в серці щем,
Бо сни тлумаченні віршем.
Я піднімаюся з постелі,
У голові неначе трелі…
Сиджу й пишу посеред ночі,
Вірші свої, чи сни пророчі.
Вже не писати я не можу,
Бо маю зверху ласку Божу.
Як хліб в печі на черені,
Мої вірші сидять в мені.
Все, що почую – запишу,
Я лише Господа прошу…
Коли вірші приходять в сни,
Щоб до душі були вони.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=767747
Рубрика: Лірика
дата надходження 24.12.2017
автор: СЕЛЮК