Оце професію дав бог людині …
Не малювати фарбами на полотні,
Не в даль вдивлятись, сидячи у бліндажі,
А напряму писати повісті й романи
В дитячій чи дорослій вже душі ….
Це ж необхідність щирості стократна.
Ціна брехні вже за межею дна.
Як зробиш помилку, чиясь душа незграбна.
І спроба в цьому дійстві лиш одна …
Один учитель вирішив змовчати,
Закрити очі. Що все добре вдати.
Дозволив нагороду чужу вкрасти.
А в кого вкрали, взагалі пропасти …
Той перший у диктатори подався,
А другий міг би стати геніальним музикантом.
Той перший над народом познущався,
Той другий вразив світ єдиним вальсом …
Вже зрозумівши, що він наробив,
Він сам себе за скоєне провчив,
А перед тим стояв біля могили і довго говорив.
Йому той другий мабуть все простив …
І ось зустрілись троє перед дверима раю.
Петро стоїть, але нікого не пускає …
До музиканта взагалі питань не маю,
Але й тебе я, вчителю, до раю не пускаю …
А скільки там у тому раї вчителів ...
Без нагород і без чинів …
Я перед вами голову схиляю,
Я теж такого вчителя ще маю …
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=767657
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 23.12.2017
автор: Дружня рука