Велика зала вас не приховала,
Хоч було дуже тьмяно, майже темно.
Моя чарівна, зовсім біла
Закрив я очі. Потім зрозумію, що даремно …
За руку вас я взяти побоявся.
Я просто поруч йшов. За мною вітер гнався.
В мої слова некликаний вривався …
Сварився, гірко обзивався …
Моїй щоці зробилось те́пло …
Від погляду, цілунку і долоні.
Мені аж боляче у скроні.
У серці тільки чомусь все замерзло …
Замерзло поруч джерело …
А потім наче буря налетіла,
Розкрила свої крила. Полетіла …
А може вітром тебе просто понесло́ …
Моя так до кінця й незнана,
Узимку квіткою цвіла,
Весною взяла й облетіла …
Все, що хотіла?
І я побіг за нею навздогін,
Де тільки взялися ті сили,
Не помічаючи салонів імпозантних стін,
Скидаючи під ноги іншим з серця льоду брили …
Скільки написано було віршів?!
Хватило б нот на місячні концерти.
Скільки частинок – скалок відлетіло від душі,
Скільки афіш наклеєно і здерто …
Я тільки танець твій у пам’яті своїй
Зберіг в словах, у звуках, в образах чужих.
А потім все життя, якщо писав, то їй …
Багато слів і фраз ... надто простих?
Салонні зустрічі, салонна мова.
Сьогодні ти буденна, сонна.
Моя ти знову випадкова …
Тепер вже сукня чорна …
Ну так. На те вона й зима.
Земля чорніє. Жде її обнова -
Розкішна сукня. Модна. Но́ва.
Та тільки це вже не мої слова …
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=767529
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 22.12.2017
автор: Дружня рука