by MM
Пам'ятаєш, як піднялись на гору?
Серпанком вимальовані ножі,
гострі, як наше кохання.
Якби Бог знову схрестив наші шляхи,
ми б прийняли усі його наркотики,
спалили усі гроші
і дім
до біса,
ми б із насолодою спостерігали,
як вогонь ковтає світ довкола.
Але іноді ненависті недостатньо,
аби спопелити усе,
але разом проти усіх
зламаємо їм крила
аби насолоджуватись
їхнім падінням,
аж доки не упевнимось,
що ті точно розбились.
Ми утікаємо на край світу,
геть, геть,
хоч я і не знаю,
коли настане його кінець.
Ми створені стирати борги батьків
й не маємо вибору у цьому,
як і тоді,
коли я дозволив твоїм вустам-динамітам
вибухнути словом "прощавай",
коли дозволив їм відвернутись від мене,
бо ж вони знали:
коли ми міцно тримались один за одного,
ми були чимось
фатальним,
що потрапило не у ті руки.
Ми ніколи не шукали смерті,
ми шукали прекрасне у знищенні,
смерть ми шукали прекрасною.
Ми утікаємо на край світу,
геть, геть,
я так і не зрозумів,
коли настане його кінець
і хоч видно новий початок,
що виглядає з-за світанкового сонця,
нам ніколи його не сягнути,
бо ховається швидше
за наш біг.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=767380
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 21.12.2017
автор: Лажневський