Зима, зимонько - подружко,
На біленькій спиш подушці.
Холодами колихана,
морозами приречена -
ти одвічна наречена.
Крізь фату твою прозору
Бачу радість я довкола.
Вкрито все білим пушком,
Діти бавляться сніжком.
На санчатах дітлахи
Їдуть з сніжної гори.
Ліплять " бабу" зі снігів,
Не бояться морозів!
Пан мороз, той знай, малює.
Діткам щічки він фарбує.
Поробив усім рум'янці,
Взявсь за шибки у віконній рамці.
І сніжинки - повітрульки -
Все їм танці та танцюльки.
І кружляють, і кружляють,
Свій танок не припиняють.
Де ж ти зимонько- подружко?
Загубила білого кожушка.
І пішла там , де весна
Сонце в коси запліта.
Повплітай у коси стрічку.
Влітку ти сходи на річку.
Восени ж не забарись
І до часу повернись.
Бо роботи ще багато-
Білий килим треба ткати,
В білу сукню одягатись-
Пан мороз йде женихатись.
А сніжинки- повітрульки
Починають знов танцюльки.
- Все, все, все - шепочуть.
- Осені кінець.
- Зима- зимонька
Ступає під вінець.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=767109
Рубрика: Пейзажна лірика
дата надходження 20.12.2017
автор: Анитка Галицька