Ти не заснеш сьогодні
Кричатимеш у темноту всю ніч
Чому ж примари всі холодні
Ти ж з ними пліч-о-пліч?
Можливо перестанеш жити,
Зітреш на порох всі думки
Ніхто не стане нас любити
Ніхто, лише одні вінки
Над нами десь гуляє вітер,
Де свіжий дощ рятує світ.
Так лий вже ти на квіти!
Такий потрібний пустоцвіт...
Він закопав нас над блакитом,
Що кожен день дає усе нове,
А ми обмежені гранітом
Несемо світу вже не те.
Не виростуть між нами квіти
І правди цвіт не проросте.
Ти вже востаннє спробуй вбити
Поки ще живе...ти чуєш... йде.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=766981
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 19.12.2017
автор: Зболений