Ти живеш в тому далекому столітті,
Де не літають в небі літаки,
Де ще ніхто не бачив, як злітає в космос корабель.
Величне те твоє століття …
Захоплює лиш музика, пастель чи акварель …
Ось тут на полотні ти слухаєш концерт фортепіанний,
Але порив твій нездоланний ...
Ти мрієш, ти так відверто мрієш,
Обертаючи навколо себе
Свій світ тонкий, ажурний, філігранний …
Оперлася рукою на фортепіано,
А інша у повітрі, грається, пливе.
Я руку цю легенько взяв і потягнув до себе …
Якби ж я знав, що вона оживе …
Збентежена, налякана, щаслива
Стоїш ти біля мене. Ще у полоні свого сну …
Позичив б хто хоч на хвилину мені крила!
В небо до хмар тебе таку я понесу …
Я знаю, лиш від того будеш ти щаслива,
Коли побачиш з висоти земну красу,
Попрошу я на ці години важкі залізні крила,
А друг підніме нас у небо в літаку …
А ще тебе здивує музики суцвіття.
А може ти її не зрозумієш?
Захоплена. Старих крісел не бачиш бутафорського лахміття.
Ти музику краще за всіх слухати вмієш …
Нічого ти не бачиш і не чуєш.
Ти нею дихаєш, ти нею чаруєш.
Повторюєш руками її ноти
І згладжуєш сюжети й різкі повороти …
Тебе назад провести у твій світ …
Назад віддати у твою картину …
Не можу я!
Не намалюю я на «полотні» іще одну таку людину …
Моя ти неповторна, виняткова, нічия …
Навчитись б слухати такий твій дивний світ …
Завісу, що над сценою, зірвати.
І чути музику навчитись безупинно.
Де ж тут мені на твоїй сцені стати?
Немає місця. Тільки одне вільне.
Тут за роялем. Я так не вмію грати …
А ти не бійся. Не руками грають.
Тут почуття на клавіші … лягають.
Порожній зал музею.
Відвідувач пропав. Не знають, як він вийшов.
Так наче сам зайшов, постійно з кимось розмовляв …
Стояв ось тут. І хтось картину цю змінив.
Такого ми на ній не помічали.
Тут піаніст. Він мов на день ожив ….
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=766977
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 19.12.2017
автор: Дружня рука