Ти втрачаєш імена.
Це мовчазний шлях
Туди, де ти заснеш
І станеш стежкою,
Якою йтимуть звірі
Й несамовиті подорожні,
З пустими очима,
З розімкненими обіймами.
В голові повсякчас
Віхола слів,
Іноді вони доречні,
Частіше душать
Зашморгом.
Але я уявляю їх
Думкою,
Вона набагато
Комфортніша,
Хоч і невблаганна.
Вирізьблюю її до плавності,
Прагну її гостроти.
Розмови стали
Прісноводними,
Коли раніше на
Губах лишалася
Кристалічна сіль,
Вона гратками
Замуровувала зайвину.
Так ми розпізнавали
Нас:
З обпеченими губами,
З болючою усмішкою.
Тепер рани гояться
З успіхом,
Але мова ще бринить,
Як би не хотів
Укоротити їй віку.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=766581
Рубрика: Лірика
дата надходження 17.12.2017
автор: Олена Ганько