Щлях до істини стане пророчим,
Коли глянеш з надією в очі -
Ці бездонні, прозорі озерця
І тоді дорога до серця
Вже не буде такою крутою.
Від токсинів звільнившись і болю.
Від людців, що хижіші за круків,
Свої стріли націлили з луків,
Геть протравлені опієм зради.
І якої мети заради
Знов клекоче ріка каламутна
Псевдо вождиків всує розпутних.
Завмирає життя, кровоточить.
Що нам знову вони напророчать?
Кігті рве запопадлива зграя.
Чи до пекла біжить, чи до раю.
Чи торує дорогу покути.
Знову розум обплутують пута.
Кров посмоктують яструби з рани.
Де не глянеш, кругом клептомани...
Вже від відчаю люд туманіє.
Чи ж бо є ще на краще надія...
Коли болем наповниться серце,
Глянь у чисті, бездонні озерця.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=766509
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 17.12.2017
автор: Тамара Шкіндер