Межі давно вже розорали люди,
Іти тепер на варто до межі…
Рвуть на шматки вітри пекучі груди
І болі викликають у душі.
Якби могли безмежжя об’єднати,
Та так, щоб знову зацвіли сади.
Щоб за слова не кидали за грати,
Щоб волі залишилися сліди.
Була надія - світло у тунелі
І аритмії серця не було…
Щоб солов’їні розливались трелі,
Безмежжя знову ружами цвіло.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=766289
Рубрика: Лірика
дата надходження 16.12.2017
автор: СЕЛЮК