Вона

Емоційна,  
Не  печальна,
Тим,  що  тиха  –  голосна,
Не  пуста,  
Мов  осінь  гарна  …
Вся  жива  …  не  золота  …

Як  би  тобі  не  велося,
Як  би  не  чужі  вуста,
Байдуже,  що  не  зійшлося,
Ну  і  що,  що  ніч  пуста  …

Ти  прекрасна,  ти  сп’яніла,
Від  віршів,  не  від  вина,
Вулиць  стрічка  потемніла,
Ти  як  музика  жива  …

Ти  блукаєш  у  містах,
Я  жену  від  себе  страх,
Відпустити,  відламати,
Загубити  у  віках  …

І  волосся,  і  вуста,  
Се́рдимося,  сміємо́ся,
І  не  буде  більше  осінь,
Все  забув,  а  любиш  досі  …

І  не  будеш  ти  п’яніти,
І  не  треба  нам  вина,
Щоб  прогнати  ніч  безмірну,
Межі  геть,  будь  непокірна  …  

Дуже  голосно,  Тарасе*,  
Те,  що  треба  шепотіти,
Забагато  того  часу
Втратити,  не  зрозуміти  …  

Ти  у  кожного,  Вона
Раз  весела,  раз  сумна
Не  боїшся,  озирнися,
Просто  вчасно  зупинися  …  

Склеєна  із  протиріч,
І  служниця,  і  царівна,
Зрозумій  важливу  річ,
Лиш  коханню  Вона  вірна  …

В  міні,  в  максі  все  Вона,
Як  у  Костя  Москальця,
Ти  душі  його  солістка,
Може  навіть,  що  ось  ця  …

*звертання  до  Тараса  Чубая

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=765875
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 14.12.2017
автор: Дружня рука