Зимова сповідь мамі

Зимове  небо.  Місячна  краса.
Легенький  сніг  на  плечі  осідає,
 Тисячі  свіч  палають  в  небесах,
Як  душі  тих,  кого  уже  немає.

Моя  матусю!  Ви  давно  не  з  нами
Та  я  сумую  й  мучуся  ночами
На  самоті  журюся  із  зірками,
Що  так  і  не  подякувала  мамі.

Народжувати  –  ні,  довго  вагались
Бо  двоє  діток  у  сім’ї  було,
 Спокуса  й  совість  за  життя  змагались
Та  все  -  таки  добро  перемогло.

Згадую,  як  сніжною  зимою
Після  купання  в  ліжечко  несли
І  сповивали  в  ковдру  з  головою,
А  Ваші  руки  ніжністю  цвіли.

Хвору  поїли  молоком  із  медом,
Компрес  робили-    був  песцевий  жир,
Вночі  приходили  і  накривали  пледом
Щоб  сон  казковий  обгортав  і  мир.

Ще  пам  ’ять,  наче  сонячна  пелюстка
Веде    в  шкільні,    морознії    роки
 В’язана  Вами,  пухова,  сіра  хустка
І  досі  гріє  спомини  й  думки.

--Поглянь  на  небо  ,  тихо  ніч  сказала.
Й  однісінька  із  тисячі  зірок
Ясніше  засвітила  ,  заморгала,
Наче  матуся  стала  ближче  ще  на  крок…

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=765753
Рубрика: Присвячення
дата надходження 13.12.2017
автор: Олеся Лісова