Лечу у даль, мов вітер, я сміливо,
І байк несе, де вулиці сумні,
У скверах ліхтарі горять ліниво,
Про себе, вітре, розкажи мені.
Сідає сонце тихо і зрадливо,
Сховались вже останні пломені,
Дорогою все мчуся я стрімливо,
О вітре, ми з тобою тут одні.
Укрила ніч з небес шляхи дбайливо,
Ніде не чутно навіть метушні,
Стрілою в тінях линемо мінливо,
О вітре, вже горять коліс вогні.
Творили ковдру сутінки примхливо,
Кінця шляху не бачу я в імлі,
Це – безкінечність, стало так щасливо,
Я вітром став і плину між вітрів.
© Володимир Верста
Дата написання: 31.07.17
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=765569
Рубрика: Лірика
дата надходження 12.12.2017
автор: Володимир Верста