Колись таке було на білім світі:
Вона та Він зустрілися в житті.
Та потяглися наче квіти в літі,
Дозволивши шаленість в відчутті,
Шаленість, що вбиває глузд та розум,
Та іноді вбиває їх самих,
Затьмарила свідомості гіпнозом...
А Всесвіт лише насміхався з Них.
Та то був ще початок божевілля,
Бо пристрасть сприйнялася за любов!
Вона ж насправді бавилась, як хвиля -
Топила та в життя вертала знов...
Та смерть таки легенду закінчила,
І як у клятві роз'єднала Їх:
Вона Його з ненавистю убила,
То ж інший бік кохання, а не гріх!
А він підніс кохання до сузір'я,
Бо він любив, з любов'ю і помер...
З часів того забутого повір'я
Віків пройшло багато дотепер.
Та вдруге Всесвіт щастю шанс дарує!
Такі дива - Вони зустрілись знов!
Збагнути, що не пристрасть всім керує
Та що приходить на віки любов.
Навряд чи одне одного впізнали,
Скоріше - закохалися та й все.
І почуття як вперше запалали,
І знов роман, чи казка, чи есе...
В якому й потяг, й пристрасті й бажання,
Та головне - єднання у серцях,
Що пронесло через часи кохання,
Сильніше за невпевненість та страх,
Що може це одвічно тимчасово
Та все колись приходить до кінця?
Бува й таке. Та не обов'язково...
Бува й навіки - душі та серця!
Лише потрібно не звертати вваги
На складнощі та дрібнощі життя!
Бо може вже не вибачить зневаги,
До свого дару щирість майбуття!
Кохати. Це так просто і так складно -
Обов' язок почесний крізь зірки
Нести з пошаною та гідно, ніжно, ладно,
Щоб бути вартими дарунка на віки!
©~GV~06/26.7.17/
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=765378
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 11.12.2017
автор: Gnat Valjorny