Вона не вірила, і з кожним новим днем
усе сильніш, відвертіше здавалась,
не вистачало їй існуючих лексем,
щоб описати свого відчаю реальність...
Лиш похапцем зривались кілька слів,
і усмішка, немов, окей, все в нормі,
а потім плакати всі ночі... Справа в тім,
що почуття затягують в безодню...
Хотілось обійняти його стан,
спитати, що ж ти по очам не бачиш?
Що серед купи її звичних справ,
і не збагнеш,що так багато значиш...
Якщо це іспит, то найважчий ти білет,
який вона чомусь та й не довчила,
якщо ти пісня - то останній вже куплет,
немає голосу, вже нервів брак та сили...
Як хочеться кричати, хоч дай знак,
що недаремні всі її вагання,
а поки все стабільно, він, вона,
його байдужість і її мовчання...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=765277
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 10.12.2017
автор: Sama_po_Sobi