Вони зустрілися у вагоні приміського поїзда. Вона маленька тендітна білявка,він коренистий присадкуватий молодик років сорока. Її обличчя сяяло,сміялося,рожевіло від утіхи,очі промінилися теплом,ласкою,любов"ю.Говорили і не могли наговоритися,поринули у спогади,як у теплу купіль,тішилися і не могли натішитися.
Вона слухала і світилася щастям,розцвіла,як півонія навесні,ловила кожне його слово,рух,жест,міміку обличчя.Вся її постать,погляд блакитно-зеленуватих очей,усмішка тонких делікатних уст,ніжна щемлива жіноча душа,блиск перламутрових зубів,биття стривоженого серця,політ мрійливої думки,тремтіння дівочих вій линули назустріч його чарівним словам,щирій посмішці,сильним чоловічим рукам,які ніжно погладжували її делікатні дитячі пальчики,пестили м"які долоньки,зігрівали теплом,ласкою.Він переходив по вагону і зненацька, заскочений її милою привітною усмішкою,став зачудований,і переживав приємні хвилини раптової зустрічі,спогадів,мрій,сподівань,які розвіялися як ранковий туман під пекучим сонцем житєвих перемін.Слів розмови не було чути,але їх не було потреби слухати,бо говорили очі,серце і душа.На хвильку вони занурилися у ріку спогадів,почуттів,спільно проведених годин,днів,місяців.Тішилися теперішнім моментом,відкинувши болі,печалі,втрати минулого.Говорили, вдивлялися,розкошували здавалося вічність,хоча пройшли хвилини.Розсталися з усміхом,він попрямував до голови поїзда,а вона залишилася сидіти.
Мене вразила переміна,яка відбулася з нею.Як квітка перед бурею згортає пелюстки,закривається,так щезла усмішка з її обличчя,погасли очі,уста зімкнулися в тонку лінію,замовкли,на обличчя лягла тінь зажури,смутку,волосся і те,здається,стало темніше,права рука підперла обважнілу від дум голову.Все навкруги посумніло,втратило блиск, колір,запах,смак.Чари розвіялися.Навіть природа за вікном поїзда змінилася ніби на замовлення.Якщо раніше сяяло сонце,пустував вітерець,усміхалися квіти,трави,дерева,радували око веселі садиби людей,то тепер постуденіло,вітер безжально нагинав беззахисні деревця,кошлатив траву,нещадно тріпав полами парасолі одинокої пастушки.
Поїзд зупинився.За вікном бовваніла приземкувата будівля складу,вкритого сірим шифером,а за ним безрадісно визирало недобудоване цегляне приміщення на даху якого погойдувалось сухе бадилля бур"янів.
Так і в житті. На зміну подіям радісним,світлим,святковим приходять будні сірі,одноманітні,сухі,сумні,безрадісні.
Поїзд зупинився за Отинією.Ми очікуємо,ждемо зустрічний потяг.До Коломиї ще 30-35 хвилин їзди,якщо на те буде Божа воля.Пасажири нудьгують,ждемо.Ждемо руху,подій,перемін.
13 липня 2017року.
Івано-Франківськ-Отинія-Коломия.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=765265
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 10.12.2017
автор: Зеновій Винничук