День згас, неначе сенсор телефону,
Закованого у режим "стенд-бай",
Бетонний ліс ковтнуло темним фоном,
Лише ліхтар боровся: "Постривай!".
Я глянув крізь вікно у вічі ночі
І тихо, крадькома шепочу тій:
"Він влізти у кохання печі хоче,
Палаючий Освєнцим почуттів..."
"У нього п'ять життів чи може пам'ять
Коротка, як спідниця у повій?
З такими міражами справи мав я -
Добром це не закінчиться, повір!"
"Накриє човен водами Біскаю,
Залиє в душу горя повні трюми!
Нехай тих ендорфінів уникає -
Вони бо менш стійкіші за парфюми."
Кричу: "Чому, зірката, очі косиш?!
В яку зросте хворобу твій посів? -
Сама бо їх "листи" до них приносиш
На крилах своїх романтичних снів!"
Мовчала темна пані, як Голгофа:
Розп'ята сцена, нібито в кіно...
Небесні сльози льодяним горохом
Вже ладні були вибити вікно.
(гінці ж з її "листами" під порогом...)
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=764947
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 09.12.2017
автор: Віктор Ковач