Щодня його приносять в парк,
Завжди усміхненого. Хто́зна, може щиро?
А може то є гра наввипередки за життя?
Ходити вже не може, вже несила ...
Годинами сидить і дивиться він на пташки, а може слухає дерева,
А може слухає прості людські смішки без сенсу, без потреби …
В парку з’явилось двоє чужаків, підсіли, розпитати їм щось треба.
Не зразу зрозуміли, в чім біда.
Думали, знають, в чому сенс життя.
Хоч здивували хлопця понад міру, але чомусь він мав до них довіру.
Тому їм щиро відповів ...
Сенс мабуть в тому, щоб до самого кінця
Сидіти й слухати у парку цім життя …
Питалися у нього про картини, про музику і про його родину,
Все підганяли під якийсь стандарт,
Моральний свій фальстарт …
За дійством цим дивилися ще й інші очі,
В майбутньому в минуле як без глядача,
І за якісь ну просто неймовірні гроші
Взяли і повернули хлопцеві життя …
Але не може він й тепер без свого парку,
Тримаючи за руку рідне вже дівча,
Вкотре розповідає від початку,
Усе, вдивляючись у сині небеса …
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=764460
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 06.12.2017
автор: Дружня рука