[b]Акрові́рш[/b] [i](грец. ακρος — крайній і грец. ατιχος — віршований рядок)[/i] — твір комбінаторної поезії, вірш, в якому перші літери кожного рядка, прочитувані згори вниз, утворюють слово або речення.
У вірші В. Самійленка «Україна» початкові літери рядків складають слово Україна:
[b]У[/b] мене є одно кохання,
[b]К[/b]отре не зраджу я вовік;
[b]Р[/b]осло воно не день, не рік,
[b]А[/b] ізо мною виростало
[b]І[/b] квіткою рясною стало…
[b]Н[/b]е одцвіте моє кохання,
[b]А[/b] буде в серці до сконання.
Зародився в античну добу, побутував в часи еллінізму, Ренесансу, бароко, в період нової та сучасної літератури. В Україні відомий від XVI ст. (присвята-сентенція в латиномовнїй «Еклозі» Г. Чуя). Значна частина акровіршів українських поетів доби бароко, серед яких найпомітнішим є Іван Величковський, опублікована у збірниках «Аполлонова лютня. Київські поети XVII—XVIII ст.» (Київ, 1982), «Українська література XVII ст.» (Київ, 1987) та інші. У XIX ст. чимало оригінальних акровіршів створив Леонід Глібов. Наприклад, його вірш «Буря»:
[b]Х[/b]уртовина скажена в'ється в полі.
[b]А[/b]ж свище вітер. Вже нема доріг.
[b]Й[/b] провідний дзвін ніхто б учуть не зміг,
[b]Ж[/b]адання повний вдома буть, — ніколи!
[b]И[/b]накше, як до хаоса сваволі,
[b]В[/b]ести не може божевільний сніг.
[b]Е[/b]легій чарівних та знання любих втіх
[b]У[/b]же не знати нам у сніговім околі.
[b]К[/b]ривавий розіп'явсь над світом смог,
[b]Р[/b]озпуста з голодом ведуть танок…
[b]А[/b] нам?.. Чи жде нас де краси країна?
[b]І[/b] глас роздавсь, мов великодній дзвін:
«[b]Н[/b]адії промінь я — не труп, не тінь,
[b]А[/b] край краси і правди — Україна!»
Наталія Науменко стверджує, що існує три типи акровірша:
1. [i][b]Акровірш-ключ[/b][/i]: читається за першими літерами; текст у концентрованому вигляді виражає зміст твору і, за авторським задумом, його повинен помітити кожен читач. Окремий випадок такого рішення – вірш-загадка з розгадкою в перших літерах і першим (або останнім) рядком, кодованим у вірші. Наприклад, акровірш Леоніда Глібова «Хто вони?»:
[b]Г[/b]ордовиті городяне,
[b]Р[/b]оботящії селяне
[b]О[/b]днаково люблять їх.
[b]Ш[/b]апку скине, хто зустріне,
[b]Є[/b] багато — щастя плине
[b]Н[/b]а розумних і дурних.
[b]Я[/b]к їх в світі не любити?
[b]Т[/b]ільки з ними добре жити,
[b]А[/b] без них ні в сих ні в тих.
2. [i][b]Акровірш-присвята[/b][/i] – читається за першими літерами; текст називає його адресата. Часто цей адресат зазначений у тексті іншим способом (у назві, в епіграфі, прямо у творі), іноді інших указівок немає, тоді посвята помітна лише дуже уважному або підготовленому читачеві. Наприклад, вірш М. Гумільова «Акростих (Ангел лег у края небосклона)»:
[b]А[/b]нгел лег у края небосклона,
[b]Н[/b]аклоняясь, удивлялся безднам.
[b]Н[/b]овый мир был темным и беззвездным.
[b]А[/b]д молчал. Не слышалось ни стона.
[b]А[/b]лой крови робкое биенье,
[b]Х[/b]рупких рук испуг и содроганье,
[b]М[/b]иру снов досталось в обладанье
[b]А[/b]нгела святое отраженье.
[b]Т[/b]есно в мире! Пусть живет, мечтая
[b]О[/b] любви, о грусти и о тени,
[b]В[/b] сумраке предвечном открывая
[b]А[/b]збуку своих же откровений.
3. [i][b]Акровірш-шифр[/b][/i] – читається за першими літерами. Його текст не має прямого стосунку до змісту вірша та вводить у поезію нову, побічну інформацію. Часто такий тип акровірша використовують як засіб, щоб обійти цензурні чи інші заборони, а в більш повсякденному вимірі – як елемент дитячої гри «у шпигунів».
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=764368
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 06.12.2017
автор: Теоретик