ЧОРНА ХМАРА.
З невеличкої дзвіниці лине світом дзвін –
Плаче! Кличе! Розриває кожне серце він!
З невеличкої дзвіниці бідного села
Горедзвоном страшна, чорна звістка попливла…
У селі тім невеличкім справних мужиків
Може сто… А може менше було до цих днів…
А тепер ще на одного стало менше їх –
Привезли в труні хлопчину… На війні поліг…
Молода ще, гарна, мати постаріла вмить…
Чи жахливіш є наруга – сина хоронить!
Сина в землю положити! Без руки, без ніг!
Хто таке у сні страшному уявити міг?!
"Я ж тобі молила , сину, довгого життя…
Та тепер нема, синоньку, з пітьми вороття!
Ми ж тебе чекали, сину, весілля гулять…
Як тепер без тебе будем жити-доживать!
Вас з коханою чекали ми біля воріт…
Не діждалися онуків! Обірвався рід!"
Ой, за що ж ти, чорна хмара, впала на село?!
Звідкіля на нашу землю лихо принесло?!
З невеличкої дзвіниці лине світом дзвін…
Плаче…Кличе…Розриває кожне серце він…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=764233
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 05.12.2017
автор: Анатолійович