Да ведь зімы шэ, гоj, нету!
Еслі ты чуток, как Хріда і Васья,
Значіт, нычого ны чуjіш ны в падлы ж.
Ібо ж лыжыш но а во кала мамкы
І а ны сэрця ны бачыш.
Дэ ж гэто пак гэтоj Біг, шо страдае...
Тількы ж ув фрідманыj мірных ізьраільськых.
А еслі взеты во Тігра драпежнава?
Да!.. так ведь это Тылетко!
Вот воно шо дэсь ув нас гондэ есця.
От він зобачыв чужэ зовсь ныщесце:
Дама страдае, шо муж ізмынее.
І в Кізкы нету j комента...
Мы ж всі закрылыся, нібы лыс в лесе.
Шоб но мучення своjі скрыть од нэ3.
Шо ж, так посланіе лічное маj, самк:
Я тоj Дідочок, шо Сонцэ 3мае!
І вжэ насыпав цюкэрок джульетцы!
Господі міj!.. Цілэ сціхотворэнне
Вдруг залыпыв. Да на фоне шэ j нэба
Коціка выслав, шо хвіст пісталетам.
Так от шэ можымо всіх забавлеты.
Ібо шо ж дывного робымо, деткы.
Тількы жэ взрослыjі j прымуть збавеньне.
Ну, скажуть: дурынь рылевскыj!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=763843
Рубрика: Жартівливі вірші
дата надходження 04.12.2017
автор: Кобзар Лаборськый