Погоже небо виціловує водичку,
Що пестить піною при березі пісок,
Висмоктує, у спразі, ледь помітну мжичку,
Тихцем сповільнює невидимий ковток.
Два тіла бронзових затихли у сплетінні,
Над ними сяє ореол, як оберіг,
Під сонцем, замережилися їхні тіні,
Прибій ласкавий тулиться до смаглих ніг.
Не чути слів. Лиш чайок пустотливі крики
Вимолюють про згоду пари в вишині.
На гойдалці — далекий обрій і безликий,
Немов міраж, заманливий удалині.
І бринькають емоціями серця струни,
Ритмічно переходять в океанський хор.
Красивих саундтреків обізвались луни,
Веселкою накритих зі хвилястих ковдр.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=763454
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 02.12.2017
автор: Lana P.