Я загляну у стомлені очі...
І побачу в них райдужний цвіт,
У тривозі важкі і недоспані ночі.
В них любові живе дивосвіт.
Я торкнуся обличчя у зморшках...
І розквітне, мов сонце в цю мить
найдорожча у світі для мене усмішка
І від неї душа защемить.
Я погладжу рукою долоні...
І відчую їх ніжність й тепло.
Скільки сліз із очей ними стерто солоних
Через горе, в житті що було.
Пригорнусь, як в дитинстві бувало...
Почую тихе і ніжне биття
серця рідної мами, що змореним стало,
бо тяжким було в неї життя.
Обійму й поцілую, вдячна їй буду
За любов, і тепло що дала,
І за мудру науку, її не забуду
Що немов оберіг я взяла.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=763213
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 30.11.2017
автор: Любов Таборовець