Хтось сьогодні сказав; - Я стомилася вже від війни.
Це так вдарило боляче і запало у душу.
І цей спротив вулканом зірвався в мені,
Так накрило мене... що покаятись мушу.
Та спочатку про інше... Чиї ми сини?..
У теплі, у достатку, хоч навіть й відносно...
Лиш на хвильку задумайтесь: - Як же вони?
Ті, що зараз в окопах, чи в сніжних заносах.
А ті діти в підвалах розбитих будівль?
Чи старенька бабунька з дровами на спині?
Ми усі на війні, ми тепер усі на війні,
Батьківщину не ділим на жовте і синє.
................................................................................
Що дивитись на тих, що вже совість давно загубив,
Вони вирили яму для себе глибоку.
Не осуджуй, а краще за них помолись,
Вийми скабку-колоду у себе із ока.
..................................................................................
Каюсь слізно, прости мені Боже Святий,
Що дозволила серцю сьогодні зірватись.
Розкажи мені грішній, як, Господи, Ти
Зміг терпіти до смерті і не роптати.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=763204
Рубрика: Воєнна лірика
дата надходження 30.11.2017
автор: @NN@