І знову – кров… Допоки, Україно?


Вона    Всевишнього    благала,    ні,    просила,
Щоби    війни    спинилася    гроза.
В    гіркій    жалобі    прапор    жовто-синій,
І    землю    кропить    матері    сльоза,

 І    знову  –    кров…    Допоки,    Україно?
Чи    кров    синів    така    тобі    смачна?
Чому    найкращий    цвіт    на    Сході    гине?
Нащо    тобі    й    гібридна    ще    війна?
Чому    тепер?    За    що    дітей    караєш,
Великий    Боже,    милий,    схаменись!
Вони    своєму      так    потрібні    краю,
Де    перші    кроки    зроблені    колись.
Тоді    ти,    земле,    діточкам    раділа,
Любов’ю    напувала    їх,    теплом,
Не    для    війни    ростила    їх    –    для    діла…
Якби    ж    то    все    по-іншому    було!

Та    дійсність    –    то    не    казка    веселкова
І    інші    кольори    частіше    в    ній.
Для    щастя    й    миру    викую    підкову,
Щоб    край    покласти    цій    брудній    війні!
21.05.2014.

Ганна  Верес  (Демиденко).

адреса: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=763087
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 30.11.2017
автор: Ганна Верес